Якщо ви думаєте, що найогид… пардон, найекстремальніша у вашому житті за смаком і запахом їжа – це риб’ячий жир, який вам давали у дитячому садку, то ви не їли марсельський і назагал провансальський спеціалітет “овечі копитця і шлуночки” Pieds Paquets. Ну шо вам сказать, ми, звичайно, також на Галичині маємо “рубці”. Але… Словом, даю рекомендації щодо вживання Pieds Paquets: передусім сідаєте за вітром (знаєте, що у Франції улітку їдять переважно на свіжому повітрі), щоб запах ішов не на вас, а від вас; а ще краще згортаєте з серветочок рульки і вставляєте у дві ніздрі. Замовляєте багато, ні, дуже багато вина. Це значно покращує настрій. Тоді ви не давитеся їжею, а істерично смієтеся. Коли офіціантка до вас п’ятдесят раз приходить, щоб перепитати чи все ОК (за іноземців вони дуже переживають), ви мило посміхаєтеся і киваєте. Наступне. Копитця їжте, шлуночки – ні. Якщо ви за столом з друзями, то наполягаєте, щоб вони спробували по шлуночку і силою кладете їм їх на тарілки: щоб шеф-кухар не образився, коли ви віддасте назад майже повну тарілку (так мене тут вчили). Щоправда, після того друзі з виразом глибокої огиди дуже швидко перекидають шлуночки на вашу ж тарілку. Після ресторану швидко біжіть додому, чистіть зуби і намагайтесь стерти цей спогад зі своєї пам’яті.
Взагалі офіціантка мене тричі перепитала, чи я знаю що я замовляю. Я хотіла була проголосити промову щодо того, що я як антополог просто зобов’язана пробувати місцеві спеціалітети, інакше, що я за антрополог. Але мені забракло французьких слів і я просто сказала: для мене це культурний досвід.
Тепер у мене нова дослідницька лихоманка: ПОКАЖІТЬ МЕНІ ТИХ ЛЮДЕЙ, які це їдять. Я хочу, за Фройдом, розпитати про їхнє дитинство.