Категорії Щоденник

Про кавову комісію

Я собі це уявляю так.
Прокидаюся зранку – і замість того, щоб піти й зварити швиденько каву, починаю організовувати раду з питань варіння кави. Можна – комітет або спеціальну комісію. Але обов’язково із зарубіжними експертами, бо ви ж теж жодної секунди не сумніваєтеся, що у випадку варіння кави по-турецьки краще послухати досвід турків, тоді як кава по-віденськи вимагає дорадчого голосу австрійців.
Рада радісно збирається і радиться, радиться, радиться. Бо кавова рада (вона ж комісія чи комітет) має дорадче значення і ніхто не може її уповноважити варити каву замість мене.
Зрештою, з’ясовується, що із купленої мною напередодні у супермаркеті меленої кави… кави пристойної не звариш. Бо пристойна продається у зернах і виключно у Гватемалі. Причому треба врахувати ступінь обсмаження – це критично важливий показник. Але оскільки мій бюджет не передбачає закупівлю гватемальської кави у зернах, то комісія (вона ж рада, вона ж комітет) може рекомендувати мені звернутися у міжнародний фонд любителів кави за спеціальним кавовим траншем. Або навіть спробувати отримати грант на ексклюзивну гватемальську каву. Ось для чого у складі ради міжнародні експерти: без їхнього впливового сприяння грант буде мені лише снитися.
На цьому комісія розходиться, а я – лишаюся.
Із їхнім рішенням, надією на кавовий грант, але без кави.
А могла би просто встати й зварити куплену напередодні мелену. Аж – ні, ми не шукаємо простих шляхів, правда?

Я думаю про каву щоразу, як бачу у стрічці новин черговий звіт про створення чергової комісії, ради або комітету з питань…. та будь-чого. Головне, щоб до складу увійшли експерти із міжнародним досвідом. Для надійності. І статусу.
А результат – то таке. Каву зваримо потім.
Можливо.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *