Категорії Щоденник

Про те, що робить нас тими, ким ми стаємо

Я без Гугла не скажу, який це був рік. Але точно скажу, що про жоден гугл у ті часи ми не чули. Може, він уже і був. Але не в моєму житті.
Зате в моєму житті був Арсен Люпен. Не просто Арсен Люпен, який вигравав двобої у самого Шерлока Холмса, але ще й Арсен Люпен, дубльований українською. Так, це були дев’яності. Сповнені безгрошів’я і відчайдушної надії. А також перших, дубльованих українською, серіалів.
Ми дивилися їх у німому захваті.
Доктор Квін, жінка-лікар.
Неперевершений Альф.
Принцеса Ксена, безстрашна і воїн.
І безкінечно красива “Династія”.
Це вже значно пізніше я вивчила слово “лакшері”, а в ті часи мені просто до безтями подобався Декс Декстер. І крапка.
Ще була “Територія А”. Шалено крута “Аква Віта” із непохитною вірою у те, що “а тепер усе інакше”. І “Фантом 2”. Це я тепер розумію, що там був перший й моєму житті позашляховик, і що смикань тіла там було значно більше, ніж нот. Але у ті часи усе здавалося таким прекрасним.
Навіть Іра Білик з її “Вона мені сьогодні подзвонила”, яку я у свої шістнадцять не розуміла, але під яку ми танцювали й плакали, була геніально недосяжна.
А потім усе зникло. Не враз, але якось дуже послідовно.
“Елєн і рєбята” вже говорили російською. Та й Білик все більше співала про “любовь-яд”, а “хай живе надія” непомітно опинилася на провінційних задвірках. Але я на той час уже підросла і майже виросла. Пішла у дорослий світ зі своїми дитячими цінностями.
Коли ж тепер думаю, чому стала такою, як стала, відповідь знахожу єдину: у потрібний час і у потрібний вік Арсен Люпен, Декс Декстер і Альф говорили до мене українською.
Мова має значення.
Ще й яке.
Щоб ви не сумнівалися.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *