Ми живемо у час, коли кожен, хто думає, що він хоч трохи блогер, одразу думає, що може керувати країною. Навіть не думає, а свято у це вірить. Бо межа між реальністю і віртуальністю практично зникла. Це раніше потрібно було кимось бути, а тепер достатньо лише майстерно когось вдавати. Або просто вдало хайпонуть. Фільтри й хештеги – у поміч.
Це раніше за справедливість треба було фізично боротися, і, можливо, і під час боротьби втратити все або навіть трохи більше. А тепер достатньо несправедливість сфотографаувати, виставити на сторінці у ФБ чи набрати рядок у Твіттері, назбирати океан лайків, шерів, твітів, ретвітів.
І коли віртуальність набирала обертів й диктує правила гри, то не має жодного значення, що в реальності все лишиться таким несправедливим, як було.
Ніщо так не розслабляє, як імітація діяльності.
Світ змінився. Точніше, його форма, бо зміст той самий.
Просто раніше вудили виборчу рибку на гречку, а тепер – на статуси в соцмережах.
Але надія є. Бо на виборчу дільницю доведеться йти ніжками, ніжками.
Поки що.

Фото: https://pixabay.com