Категорії Тексти

#тридцять_три_історії_про_любов Історія друга Доля кота

Доля кота

Він страшенно не любив її кота. І це було у них з котом взаємно. Він викидав кота за шкірки з вікна у сніг, а кіт, приземлившись з другого поверху у кучугуру, повертався, щоб знову демонстративно нагидити йому у хатні тапки.

Борня точилася не за життя, а за її увагу – і переможець міг бути лише один. Якби не одне але: вона любила їх обох. Щоправда, кожного по-своєму. Але вони не готові були ділити навпіл її любов.

Кіт зник у ніч проти Різдва.
Він до зникнення кота не мав жодного відношення. Але вона не вірила, бо завдяки тріумфальним поверненням кота додому через двері – його відчайдушні польоти у вікно не були для неї таїною.
Вона перемішувала в макітрі з кутею цукристий мед з гіркими слізьми, і він зрозумів: Різдво може піти котові під хвіст. Якщо той не повернеться.

Кіт не повернувся. Ні на Святвечір, ні різдвяного ранку. Дванадцять страв застигли на столі недоторканними свідками її безутішного горя. Вона більше не плакала. Просто не пила й не їла. Йому спочатку дуже котилась слина за вареником з картоплею, але вона так тужила, що той вареник захряс йому поперек горла. Надкушеним півмісяцем лежав на столі як докір його непрощеного гріха: безмежної нелюбові до кота.

Він зрозумів: треба знайти кота. Інакше від обіцянок прожити життя разом у горі й радості, йому залишитися хіба що вічне горе. Він надів шапку й рукавиці, озброївся оголошенням і клеєм і пішов у різдвяний ранок.

Кота не було й сліду. Власне, жодного сліду не було, так само, як і жодної живої душі навкруги. Світ, заметений за ніч снігом, тихо спав. Йому теж хотілося спати, а ще більше – їсти. Але він мужньо доклеїв оголошення і в надії на різдвяне диво й бажання кота якнайшвидше знайтися обійшов два найближчі квартали.

У нього змерзли руки й ноги, і йому думалося, що котові вже досі мали відмерзнути вуха й хвіст, тому є сенс шукати не кота, а його тільце. Він на мить уявив собі катастрофу повернення додому з котячим трупом. Й одразу зрозумів, що краще повернутися додому без знайденого кота, ніж з мертвим скоцюбленим котом.

Він зібрався духом і і вирушив ні з чим додому.

Кіт був удома. Це була не оптична ілюзія, а живий вгодований кіт, анітрохи не схожий на заклякле на морозі скляне тільце.
Кіт сидів на кухні і задоволено доїдав шматок курячого стегенця. Йому захотілося удушити клятого кота. Чи хоча б спустити у кучугуру через вікно. Кота, який тупо проспав Святвечір у шафі і виповз на світ божий лише, коли зголоднів.

Але у неї так радісно сяяли очі, а на кухні так нестерпно пахло кавою, що він мовчки стягнув з закоцюблих пальців рукавиці, підійшов до столу й мовчки поклав у рот надгризений полумісяць холодного вареника.

Благословенні будьте, усі закохані. І коти ваші – теж.

 Image by Brandi Harnish from Pixabay

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *