Я дякую журналістам, які взяли до рук зброю

У цей день я дякую журналістам, які взяли до рук зброю.

Я не забула, що слово – це також зброя. Але автомат і пост у фб – це різні вагові категорії.

І різний ступінь загрози життю.

Бо якою б вбивчою не була стаття, артилерія – смертельніша.

Так, ми ще потім обов’язково згадаємо поіменно тих, хто ведення ефірів з бункерів неокупованих міст подає як свій подвиг.

І тих, хто ліпитить з себе героїв війни, прикриваючись мікрофоном.

І тих, хто отримуватиме журналістські медалі за тонни “бла-бла” в ефірі.

Журналістика в наші дні – це болото.

Дуже складно втриматися на сухій купині. І щоб тебе не засмоктало.

Я не кажу, що журналістів нині немає.

Я кажу, що справжніх журналістів – одиниці.

Я вітаю сьогодні справжніх.

Зі справжньою зброєю в руках.

Які роблять справжні репортажі.

Які роблять справжні інтерв’ю.

Які не заповнюють ефіри сміттям і собою.

Не займаються самолюбуваням.

Не створюють міфи про своє геройство.

У дні війни, як ніколи видно, хто що робить.

І хто що обирає.

Я дякую журналістам, які роблять справжню журналістику.

Шумовиння осідає.

Інтернет усе пам’ятає.

Зі святом усіх, хто справжній.

Я вас люблю. І обнімаю.

А з рештою – поговоримо після Перемоги. Думаю, буде про що.

Вірю в Перемогу. І справедливість.

Новини/Анонси