У мене немає диплома психолога. І я – не цілитель людських душ і сердець.
Але упродовж останніх днів кілька моїх адекватних друзів глобально вишпетили кількох моїх інших притомних друзів.
Цікаво, що вони – незнайомі між собою. Просто і ті, і ті – в мене в друзях.
Ба – більше: людина, яку я щиро поважаю, написала ущипливий пост.
Про мене.
Без прізвища.
Але там був огляд моєї стрічки: яскравий манікюр, “Львівські круасани”, книжки, квіти й котики на моїй сторінці.
Я плакала. Ні, насправді я – ридала, заливаючи слізьми клавіатуру.
Бо якщо ми не пишемо, скільки тонн заспокійливих або літрів вина випили перш, ніж викладати манікюр, книжки і котиків, це не означає, що ми – вивозимо.
У нас у всіх здають нерви.
Саме тому я прошу:
1. Якщо ви особисто незнайомі, не пишіть людині, що їй робити.
А якщо знайомі, тим паче, не пишіть.
Бережіть її.
2. Не робіть висновків про людину, її вдачу і настрій з того, що вона викладає на сторінці в себе.
Найвідчайдушні викладають найкраще, що в них є.
3. Не лізьте людям пальцями в рани. Інколи запитувати не варто. Це ранить.
А інколи – треба запитати. Це рятує.
Я справді не знаю, де золота середина.
4. Не рвіть струни чужих душ.
Необережне слово вбиває незгірше кулі.
Можливо, мовчання – справді золото.
5. Бережіть себе. Та інших.
У нас ще багато роботи.
Дякую.
На фото – рагу. Приготоване тому, що треба триматися.
Тримаймося.
Одне за одного.
P.S. Прохання до всіх нас. Будь ласка.