Автор: Акуленко Аліна

У двір приїжджає бочечка. Невеличка бочечка з водою. У ній – три дірочки. Щоб не збиралися черга, коли люди братимуть воду. Бо в чергу легко влучити. А вода – це життя, а не смерть. Бочечка їздить із двору у двір. Поміж уламків будинків і людських життів. Її маршрут – як Чумацький Шлях. Де замість далеких […]

Повернути усіх їх на місце. Усіх прозрілих російських лібералів, які за мир. Бо їхнє раптове прозріння – ніщо інше, як перепустка в Європу. Де можна жити, творити й розраховуватися не рублями. Бо в них дома такого не можна. У них там, бачте, скрєпи. Але скрєпи – то пів лиха. І навіть скрєпи, помножені на путіна, […]

У ту першу ніч сестра й будильник задзвонили одночасно. Було щойно по шостій. – Це правда, що вас обстріляли? – хрипко спитала вона. Я сіла на теплому ліжку, хапнула ротом повітря й видихнула “ні”. Хоча цієї ж миті десь далеко гухнуло. – Це війна? – тихо спитала вона. – Що нам робити? – Я не […]

Пристосуванців легко впізнати. Вони завжди виходять сухими з води. Завжди загрібають жар чужими руками. Першими рятують свою шкуру. А тоді першими приходять за нагородами й медалями. Уміло уподібнюються до тих, хто до останнього тримає небо й останнє віддає. Але насправді ніколи нічого не тримають. І тим паче – не віддають. Пристосуванці – мстиві. Тихо зживають […]

Тримаюся усі ці дні, щоб не казати поганих слів про багатьох телерадіоведучих. Усі ці піднесені селфі у студіях. Пафос і мемчики. Дурнуваті запитання. Але щойно під час телемарафону у Чернігова запитали, чи працюють там кафе…!!! Ви шо, зовсім отетеріли у своїх студіях? Об шо вас гепнуло? Слово – зброя. Не беріть її у руки, якщо […]

До війни я жила звичайним життям: зранку до ночі працювала. У цьому не було нічого особливого: усі ми працювали, усі ми втомлювалися. Але навіть у найнапруженіші дні я щовечора спокійно лягла спати. Щоб на ранок з новими силами йти робити цей світ трошки кращим. Мої довоєнні дні багатьом здалися б одноманітними. Без щоденних виходів з […]