Автор: Акуленко Аліна

Слава Україні. А всі стендапери й блогерки хай заткнуться. Хотілося написати про це, коли загинула Яра, але стрималася. Сьогодні мовчати не можу. Бо країна контрастів – це про нас. Країна контрастів, це коли дівчата з довгими косами гинуть на передовій, бо рятували поранених. І коли дівчата з довгими косами отримують ордени, бо щось там для […]

Три дні мовчала, але більше – не сила терпіти. Розкажу Було це років з десять щонайменше. А то й більше. Приходила до нас на тодішнє Українське радіо шкільна екскурсія. Клас п’ятий-шостий. І вже прямували школярі до виходу, коли назустріч… попався їм сам Іво Бобул. Стомлена шкільна екскурсія враз пожвавилася, загиготіла, почала штовхати одне одного: дивись, […]

Світло два дні не вимикають. Але щоб не сполохнути таке маленьке диво, спускаюся сходами пішки. На дворі в очі вдаряє сонце. У повітрі звучить весна, в кишені – телефон. Цей звук не сплутати з жодним іншим. Так надривається лише повітряна тривога. Десь злетіли їхні літаки. Чи вийшли кораблі. Чи вилетіли шахеди. Чи ще щось. Бо […]

Під казан! Так у нас казали про мотлох і непотріб. Великий казан стояв у дідусевому садку. Його примудрилися втулити в залізний обід від комбайна, який утримував казан над вогнем. У казані гріли воду для господарських потреб. І щоб зекономити тріски, часто палили сміття. “Під казан!” звучало як вердикт. Помилуванню не підлягає. Увесь непотріб – під […]

Усі, хто рахує гроші військових, і міркує, чи мають для розвитку української економіки сенс айфони, куплені за “бойові”, не стримуйтеся: негайно переходьте від теорії до практики. Ідіть служити. Постарайтеся якнайшвидше потрапити в зону активних бойових дій. Протримайтеся там з пів року. Або хоча б пів місяця. Спробуйте після цього повернутися до цивільного життя (спойлер: у […]

Цей рік навчив нас героїзму. Не абстрактного, а конкретного: героїзму в собі. У кожному з нас він відгукнувся по-своєму. Комусь вистачило героїзму взяти зброю до рук, а комусь – просто не перекладати свої проблеми на чужі плечі. Але майже кожен з нас цьогоріч був героєм. Нехай і на макове зернятко. Можливо, у чомусь зовсім дрібному. […]

– Пачєму ви не паставітє абаґрєватєль, у вас капєц, как холодно… Каже клієнтка майстрині манікюру. А та у відповідь лише нижче схиляється над робочим столом. Бо не може розповісти, що вже всі заощадження вклала в обладнання, яке працює на павербанках і батарейках. Тому що треба щомісяця платити за оренду, отже – працювати. І вона не […]

Її звати Крістіна. Крісті. Або Кріс. Крісті приходить на роботу зчорніла. Під старанно підведеними очима – мовчазні сльози. – Крісті, шо? – Та… Відмахується від розпитувань худою рукою зі стесаними до крові кісточками. – Кріс, шо з рукою? – Пусте, моркву терла. – Тому плакала? Крістініне лице кривиться. І вона каже без сліз, але з […]

За вікном тужливо ляпотів дощ, а ми підписували комусь листівку. Писала я, а бабуся – підказувала. Не пам’ятаю, кому. Мені було років з дванадцять, я хиталася на стільці за кухонним столом, гризла ручку і не знала, що писати. – Бажай чогось, – казала бабуся. – Я не знаю, чого бажати…. – Здоров’я, щастя… Мені здавалося […]