Автор: Акуленко Аліна

Жінка в рожевій куртці намагається випхати на пандус підземного переходу дитячий візок. Ранок. Година-пік. Колеса завертаються, візок не їде, жінка мало не плаче. Щойно прийшов трамвай, перехід вирує. Жінка з візком миттєво стають перешкодою на шляху усіх, хто у перерві, поки ще є світло, але ще немає тривоги, намагається потрапити на роботу. – Я допоможу, […]

Я їм ложкою прямо з каструлі вчорашнє холодне рагу. Можна було б погріти його на свічках, наприклад, але день зранку був непростий. І якось не до експериментів. Я доходила на роботу під звуки вибухів. Мені лишалося всього метрів сто до офісу. І я побігла. Востаннє так бігла на заліку з фізкультури в одинадцятому класі. Хоча, […]

Дні в моєму календарі як осіннє листя: облітають один за одним у передчутті зими. І це єдиний спосіб наблизити весну.

Вчорашнє вимкнення світла заскочило мене зненацька. Фізично я готувалася: зарядила телефон, павербанк, настільну лампу; запаслася свічками й сірниками. Перші три години прекрасно трималася. Дочитала при сутінковому світлі з вікна книжку, приготувала вечерю при свічках і в цілковитий темряві зробила вправи для спини. А тоді вийшла на балкон – і на мене опустилася темрява. Тотальна. Безжальна. […]

Русская народная сказка. Про кримський міст. Який, за їхньою версією, не розвалився, а “атщьолкнулся”. Бо так було задумано ще великими російськими зодчими: у разі вибуху міст не падає, а атщьолкується частинами… У них там вже кільканадцять ракет теж атщьолкнулісь. Летіли в Харків, но “атщьолкнулісь акурат нат Бєлґарадам”. А тоді вони кажуть, що їхній “язик – […]

Учора нам дали премію миру. Нобелівську одразу. І ми так розсварилися, що ніщо, здавалося, нас і не помирить до скону віку. Але ж ні. Бо зранку загорівся міст. А швидше й сильніше за палаючий міст українців може об’єднати хіба що палаючий кремль. І невже хтось справді вірить, що може перемогти націю, яка видається слабкою, бо […]

Так кортить написати красиве. Та натомість заплющую очі. Бо втомилась глибоко й сиво Й добирати метафор не хочу. Бо у них – про зневіру й відчай, і про те, як болить зранку серце. І про те, що нема в світі правди, А тому найпростіше – померти. Але небо не терпить омани, І свій фронт я […]

І все ж, мені здається, Макдональдс так нічого й не зрозумів. Якби вони відкрилися “на винос” десь у березні чи навіть квітні, то їм би співали осанну. І пробачили Лівий берег 🙂 ба – більше: на це б ніхто не зважав. Але вони відкрилися наприкінці вересня. Не без пафосу. І лише на умовах доставки. З […]

У дитячому садочку в нас одним із найпишніших свят було свято “П’ятнадцяти сестер”. Навряд чи було воно окремим святом. Швидше, щось у рамках обов’язкового ранку до дня жовтневої-типу-революції. Магія свята полягала в перевдяганні. Бо кожен отримував роль, відповідно до якої мав вбратися в національне вбрання однієї з п’ятнадцяти “сестер-республік”. І станцювати її танок. Хоча б. […]

Рускоґаварящі в Україні не викликають у мене агресії. Жодної. Натомість викликають низку інших емоцій і почуттів. 1. Жалість. Мені щиро шкода людей, які через свою убогість просто не можуть вивчити українську. Буває. 2. Неприйняття. Я не приймаю людей, які з власної волі говорять мовою ворога. 3. Несхвалення. Мені важко схвалювати вибір людей, які вирішили лишатися […]